Розповідає Наталія
Чесно кажучи, про Бога я, як і багато хто сьогодні, особливо не замислювалася. Допускала, що Він існує, але від цього мені було ні гірко, ні солодко: жила як живеться і надіялася тільки на себе.
А ось моя мама була людиною глибоко віруючою і відвідувала євангельську церкву. Що мене, знову ж таки, не торкалося: я була заміжня і жила далеко. Хоча в гості, звісно, приїжджала.
В один із моїх приїздів мама багато розповідала мені про Бога, церкву та наполягала на тому, щоб я пішла з нею на богослужіння. І я пішла – просто щоб не ображати її. Після проповіді навіть вимовила молитву покаяння, якою запропонував помолитися пастор, але це теж було з метою догодити мамі – «щоб відчепилася». А повернувшись додому, я закурила.
Ми з чоловіком дуже багато курили – на місяць зазвичай купували по 100 пачок цигарок. Протягом восьми років намагалися покинути. І ось одного разу мама запропонувала помолитися, щоб Бог звільнив мене від цієї залежності. Я погодилася знову, щоб не образити її. Мама помолилася – і я забула про це. А через деякий час, йдучи вулицею, раптом зрозуміла, що в моїй сумці лежить пачка цигарок… а я зовсім не хочу курити! “Треба ж! – подумала я. – Бог таки є!» – Для мене це було справжнім дивом! Саме тоді я повірила у існування Господа.
Минув час. Ми з чоловіком дуже хотіли другу дитину, але завагітніти у мене все не виходило, хоч на лікування пішло багато часу та коштів. І ось одного разу я у відчаї закликала до Бога: «Якщо Ти є, дай мені, будь ласка, другу дитину!». А згодом дізналася, що вагітна! При цьому виявилося, що зачаття відбулося саме того місяця, коли я помолилася про це. Моєму щастю не було меж! Але його затьмарила смерть чоловіка: він помер, коли народилася дитина.
Не знаю, як би я пережила це, якби до того моменту вже не була впевнена: Бог є реальним, і Він допомагає.
Коли було особливо важко, я молилася – і раптом приходив стан, ніби все це відбувається не зі мною – Бог просто огортав мене Своєю любов’ю, і хоча розумом я розуміла тяжкість своєї ситуації, патологічного смутку чи депресії не було.
Тяжко було матеріально: іноді грошей не вистачало навіть на хліб, а на руках у мене було двоє дітей. І знову я молилася – і Бог знову виявляв Свою вірність. Щоразу після молитви хтось або з’являвся на порозі з буханцем хліба, або просто передавав гроші – бувало, це робили навіть сторонні люди. Вони самі не могли пояснити, чому так роблять, але я знала: це Господь побачив мою потребу і допоміг.
Завдяки тому, що мама свого часу привела мене до Бога, у важкій життєвій ситуації я не залишилася віч-на-віч з горем.
І зараз я впевнена: немає людей, яким не був би потрібен Бог. Без Нього ми не можемо нічого! Але Господь, реальний і живий, завжди готовий прийти на допомогу – достатньо лише покликати Його!