Тремтіла душа від вітрів могутніх й шалених бурь життя…
Злякавшись майбутнє згорнулася, щоб заховатися від темряви реальності…а на вустах лише каяття.
Маленьким клубочком ховаючись, хвилювалася від будь якого дотику почуття…
Хоч і не ліпше пустота, проте здавалося їй, що безпечніше вона.
Минали хвилини, години, дні й роки… Минали повз неї, без смаку і кольорів, такі одинокі…
А Хтось тихенько шепотів на вухо – прокидайся, не здавайся! Час воскресати й крокувати, в майбуття …
І ось ця мить – Присутності Небесного Отця…Нестримна хвиля втіхи й зцілення, омила від болей й ран минулого життя…
Промінчик Світла доторкнувся струн самого серця…І вже могутність Світла й тепла нікому непідсилу зупинити…Світанок! Душа, це твій Світанок! Де не буде більше страху й горя, образ й принижень…Лише Божа Любов та Його для тебе доля….
